У Дрогобичі вперше відбувся благодійний проєкт «Вечір Героїв. Герої Дрогобича», який до цього проводили лише у Львові. На захід зібралися військові, ветерани, родини полеглих захисників, волонтери, представники влади, бізнесу та мешканці громади.
Це була не урочиста академія і не офіційний захід із довгими промовами. Насамперед — розмова. Про людей, які багато років воюють, про тих, хто повернувся з фронту після важких поранень, про побратимів, яких уже немає поруч, і про життя, яке потрібно вчитися будувати після війни.
Окрім цього, вечір мав і благодійну мету — зібрати кошти на розвиток Центру ветеранського розвитку у Дрогобичі.
Захід розпочали хвилиною мовчання за полеглими захисниками України та виконанням Державного Гімну.
Міський голова Тарас Кучма, звертаючись до присутніх, подякував військовим, які навіть після завершення служби чи отриманих поранень не залишаються осторонь, а продовжують допомагати своїм побратимам та розбудовувати ветеранську спільноту.
«Сьогодні ми не могли запросити всіх, хто зараз на передовій. Але тут є люди, які з перших років війни стали до зброї і сьогодні роблять усе, щоб нашим хлопцям було трохи легше», — сказав міський голова.
Саме Дрогобич став першим містом, яке прийняло «Вечір Героїв» за межами Львова. Автор проєкту та керівник ГО «Можемо більше» Ігор Матвійчук розповів, що ідея виникла кілька років тому після усвідомлення простої речі: навіть у власних громадах люди майже нічого не знають про тих, хто воює.
«Ми знаємо, у якій бригаді служить військовий, де отримав поранення. Але майже не знаємо його історії. Не знаємо, як він повертається додому, що пережив і з чим живе після війни. Саме тому виникла ідея створити простір, де військові можуть говорити, а цивільні — слухати», — пояснив Ігор Матвійчук.
Саме після львівських зустрічей інші громади почали звертатися до організаторів із проханням провести такі вечори і в них. Першим містом, яке підтримало цю ініціативу, став Дрогобич.
Після коротких вступних виступів розпочалася головна частина вечора — відверта розмова із захисниками.
Першим свою історію розповів старший сержант батальйону імені генерала Сергія Кульчицького Національної гвардії України, ветеран Афганістану, капелан, психолог та директор Центру ветеранського розвитку Олексій Сухов.
Він згадував, як після Революції Гідності добровольці без вагань вирушали на фронт, хоча чудово розуміли, що можуть не повернутися. Розповів і про те, що ще восени 2021 року був переконаний: велика війна неминуча, тому його родина вже була готова до евакуації.
У перші місяці повномасштабного вторгнення Олексій разом із командою займався евакуацією поранених із фронту до Дрогобича.
«Ми вивозили хлопців через Вінницю. Лікарні були переповнені, іноді просто не було де поставити ліжко. Це була безперервна евакуація», — пригадує він.
На його переконання, якби до військових, які пройшли війну ще у 2014 році, тоді уважніше прислухалися, Україна була б значно краще готовою до повномасштабного вторгнення.
Вразила історія дрогобичанина Олександра Золочевського — старшого солдата, командира відділення стрілецької роти 67-го батальйону 108-ї окремої бригади територіальної оборони.
Після надважкого поранення лікарі майже не залишали йому шансів вижити. Але він зміг повернутися до життя, пройти складну реабілітацію і сьогодні очолює відділ фізичної культури та спорту Дрогобицької міської ради.
Золочевський говорив не лише про власний бойовий шлях, який розпочався ще у 2016 році в Пісках, а й про місце ветеранів у суспільстві після війни.
«Воїни — це сіль землі. Вони пережили те, чого жоден цивільний не переживе ніколи. Саме вони мають бути локомотивами змін у суспільстві», — наголосив він.
Не менш щирими були історії старшого розвідника Української добровольчої армії Тараса Кузьмака та ветерана російсько-української війни Сергія Табачного.
Обидва говорили про Майдан, який став початком їхнього шляху боротьби. Про перші добровольчі підрозділи, військові вишколи, страх, який відчуває кожен боєць, і силу віри, що допомагає вистояти.
Вразили слова Тараса Кузьмака про один із найважчих моментів його служби.
«Моє серце стиснулося, коли я потрапив у повне оточення ворога. І мені здається, що воно не розтиснеться до самої перемоги. Якщо кожен українець так само буде співпереживати, підтримувати військових і допомагати їм, тоді ми обов'язково переможемо», — сказав захисник.
Військові цього вечора говорили не лише про бої. Згадували побратимів, фронтовий гумор, силу молитви, підтримку родини, адаптацію після війни, труднощі повернення до цивільного життя. Говорили про те, що ветеранам потрібні не співчуття, а розуміння, підтримка і можливість залишатися потрібними суспільству.
Завершився вечір благодійним аукціоном, під час якого продавали картини та художньо розписані артилерійські гільзи. Усі виручені кошти спрямують на розвиток Центру ветеранського розвитку.
Наприкінці заходу Тарас Кучма повідомив ще одну добру новину — центр отримає сучасне реабілітаційне обладнання для активного й пасивного відновлення ветеранів на суму понад 640 тисяч гривень.
Перший «Вечір Героїв» за межами Львова став не просто благодійною подією. Він дав можливість військовим говорити не мовою офіційних виступів, а власними словами — про те, що не завжди можна побачити у фронтових зведеннях. І саме такі розмови допомагають громаді краще зрозуміти людей, які вже понад десять років боронять Україну.