У Дрогобичі, в залі Галереї сучасного мистецтва, відбулося відкриття виставки «Нитка родоводу» — подія, що стала емоційним і культурним переживанням для кожного, хто цього дня переступив поріг виставкової зали.
Це більше, ніж просто експозиція вишиванок — це свідчення нашої памʼяті, спадковості та зв’язку поколінь. На виставці представлено майже 200 експонатів: від старовинних рушників початку ХХ століття до сучасних авторських робіт. У кожному з них — родинна історія, біль, любов і віра, передані через полотно й нитку.
Виставку приурочено до Дня родини — свята тепла, вдячності та належності. Подію організувало Управління культури та розвитку туризму Дрогобицької міської ради під керівництвом Володимира Ханаса та начальниці відділу Лесі Татарської.
Особливе місце в експозиції займають родинні вишивки з колекцій Мирослава Мариновича — дисидента, правозахисника, співзасновника Української Гельсінської групи — та Мирослава Глубіша, першого демократично обраного мера Дрогобича.
У своєму виступі Мирослав Маринович зворушив залу спогадами про матір, яка під час короткого побачення в ув’язненні показала йому початки вишивки:
«Український народ живе доти, доки він співає колядки, малює писанки і вишиває. Сьогодні маємо свято одного з таких явищ. І справді для українця дивитися на українську вишивку - це щось надзвичайне… Тут є вишиванка на жовтому полотні, яку робила моя мама. Коли вона привезла її на побачення, я не міг її обійняти, але вона показала вишивку. У тій сірій реальності — ці кольори вибухнули, як життя. Мама показала і хотіла заховати, але поки ми говорили - я сказав “НІ, хай ця вишивка буде!”.
Після нього до слова долучився Мирослав Глубіш, який був одягнений у родинну вишиту сорочку теж з непростою історією.
«Ми вшивали на волі і в неволі, ми молились в на волі і в неволі, і я думаю, що це і надалі нас береже… Ця сорочка, в якій я сьогодні, була вишита сестрами моєї бабусі для мого батька і надіслана йому в табори — уральські табори, у 1947 році. Потім мама відшила її, і тепер я її ношу. Цей візерунок називається "Яворівка", і сорочка вишита в селі Рижкова Воля біля Ярослава, нині це окуповані Польщею українські землі. Це вишивка створена в умовах переселення, таборів, арештів», - розповів пан Мирослав.
Він також додав, що за радянської окупації вишиванки можна було носити, їх не забороняли: «Більшість цього не робила не через страх, а тому, що вважала це сільським. Але ті, хто зберіг вишивку — зберегли Україну».
Ці зізнання вкотре підтвердили, що вишивка — це не лише про естетику, це акт непокори, пам’яті і віри в період важких випробувань.
Своїми роздумами про вишивку долучилася також Параскевія Дворянин, депутатка Львівської обласної ради, яка представила на виставці власноруч вишиту сорочку, а також поділилася особистими родинними спогадами.
«Моя свекруха розповідала, що в Алтайському краї її мама порола речі і вишивала рушники. Вишивка – це також про нашу силу і про нашу впертість. Моя бабуся розповідала, як особливо обдаровані начальники радили спалити вишиванки – вона запаковувала їх у банку, як тоді казали — "в слоїк", і закопувала під грушку, щоб зберегти».
За словами депутатки, вишивка — це не лише про минуле, а й про майбутнє, бо вона не втрачає актуальності на чужині і служить невидимим містком із рідним краєм. Українці розстеляють вишивані обруси на Різдво, Великдень і в неділю, коли приходять гості.
Параскевія Дворянин також нагадала, що молодь гідно підхопила естафету попередніх поколінь:
«Саме студентка Чернівецького університету Ірина в 2006 році сказала: "А давайте завтра прийдемо всі у вишиванках!" І тепер ми маємо День вишиванки, який українці відзначають у всіх куточках планети»
Також слово мав депутат Львівської обласної ради Сергій Оленич, підкресливши важливість таких заходів саме у воєнний час: «Саме під час війни ми глибше задумуємось над тим, що є оберегом для нашої душі й для наших воїнів. Цей вечір — це зустріч із автентичністю, українською музикою, вишивкою, з нашим кодом. І ми самі вишиваємо сьогодні свою сучасну українську культуру. Із вдячністю усім, хто це створює — і особливо нашим Збройним силам».
На урочистому заході також були присутні Міський голова Дрогобича Тарас Кучма, заступник міського голови з гуманітарних питань Юрій Кушлик, а також колектив Управління культури і розвитку туризму під керівництвом Володимира Ханаса, мешканці Дрогобича.
Варто зазначити, що на виставці «Нитка родоводу» у трьох залах зібрані роботи з узорами не лише Дрогобиччини та навколишніх районів - Самбірщини, Стрийщини. Також тут можна побачити типові узори Львівщини, Тернопільщини, Івано-Франківщини, Закарпаття, Чернівеччини, виконані в техніках - хрестик, низинка, набирування, стебнівка, шов "вперед голку", художня і лічильна гладь, ретязь та інші плетюги, козлик, мережка і змережування, болгарський хрестик.
Можете побачити вишиті рушники, подушки, сорочки, камізельки (лейбики), штори, серветки, картини і навіть вибійчані спідниці.
Виставка триватиме півтора місяця в Галереї сучасного мистецтва на вул. І. Франка, 14.