Дрогобич: «каштанова площа» Стефаника

Нині коротко поговоримо про площу Стефаника, яка є однією з трьох площ у середмісті Дрогобича. Що ми про неї знаємо?   

Біля площі Ринок, перед собором Пресвятої Трійці, знаходиться невелика площа Стефаника з пам’ятником відомому українському письменнику Василеві Стефанику (скульптор Е.Мисько), який окутаний п’ятьма каштанами. Його тут встановили ще у радянський час у грудні 1986, у 110-ту річницю від дня його народження та у 50-ту річницю від дня його смерті. Саме неподалік цього місця Стефаник уперше побачив Франка, коли той з великим кошелем заходив до цукерні Яблонського (тепер тут магазин «Ромашка» на Ринку). Тоді він побоявся до нього підійди.

Коли відкривали погруддя письменнику, то цій події присвятили такі рядки у місцевій газеті:

Розкинув грудень сніговий серпанок

Ген, над Карпатами, що зріють в імлі…

Знов до Дрогобича прийшов Василь Стефаник

Окраса й гордість нашої землі…

П.Китай (з газети «Радянське слово», №198, 1986)

Відомо, що ще у XIX ст. ця площа мала назву Святої Трійці й в кінці того століття була частково викладена теребовлянськими плитами. Площа служила зупинкою для фіакрів та фур, які приїздили на дрогобицький ринок. На таких зупинках у пізніші часи були спеціальні збірники для кінських відходів, а сечу (особливо в літню пору) рекомендували дезінфікувати негашеним вапном.

Дещо видозмінилася площа у 1915 році, коли місто покидали росіяни і підпалили наріжні будинки Ринку. Одним з них була кам’яниця з цукернею та складом вин Яна Височанського, бокова стіна якого творила частину площі та впиралася в будинок, що стоїть за Стефаником. Далі будинок розібрали, а цукерню перенесли після Першої світової на вулицю Ковальську, де її слід і гасне. Паралельно в ті часи, навіть нині, площу називали та називають, що це початок вул. Бориславської.

У міжвоєнний час тут була зупинка не лише для кінного транспорту, а також для автобусів та автомобілів. Тут була перша відома нам автостанція міста. Була тут також й одна з перших у місті автозаправок. Назва площі була до 1939 року. За німецької окупації на картах її іменують «площа Василіанська». А вже в радянський час вона отримала чергову нинішню назву.

Площа залишила свій слід також в літературі. Про неї згадували Іван Франко, та Бруно Шульца. Ось, що вони про неї писали:

«Була неділя, коли Бенедьо вибрався в дорогу. В церкві святої Трійці, попри котру переходив, дяки гриміли хвалу божу. А напротив церкви, на нужденнім дрогобицькім бруку, попід муром сиділи купами ріпники в просяклих нафтою сорочках та подертих кахтанах, ждучи, аж скінчиться хвала божа, щоб відтак рушити до Борислава. Деякі хрестилися та шептали «отченаші», другі дрімали на сонячній спеці, інші знов держали в руках десятикрейцарові хлібенята і цибулю і їли, кусаючи з цілого, некраяного хліба. Бенедьо не задержувався коло церкви, не дожидавсь кінця хвали божої. Бо хоть до Борислава з Дрогобича й не так-то далеко, усього милька невеличка, і хоть роботи шукати йому не було треба так, як більшій часті отих ріпників, то йому наговорили, що в Бориславі дуже тяжко найти помешкання, а йому хотілося жити десь поблизько «фабрики», при котрій мав робити…»

Іван Франко, «Борислав сміється»

«Площа Святої Трійці о тій порі була порожня і чиста. Після весняної таловини і грязюки, прополощених пізніше зливами, бруківка нині виглядала вмитою й висушеною протягом багатьох днів тихої м’якої погоди, великих і навіть уже дещо зашироких як на таку ранню пору днів, видовжених дещо понад міру, надто ж вечорами, коли присмерк розтягувався без кінця, все ще порожній у своїх надрах, марнотний і безплідний у своїх надто великих очікуваннях. Коли Шльома зачинив за собою засклені двері перукарні, в них відразу зайшло небо — як і в усі малі вікна цього двоповерхового будинку, відкритого чистим глибинам тінистого небосхилу. Зійшовши зі сходинок, він опинився цілком самотнім на краєчку великої й порожньої площевої мушлі, що нею перетікала небесна блакить без сонця. Велика і чиста площа того пополудня лежала, мов баня зі скла, мов новий непочатий рік. Шльома стояв на його березі цілком сірий і згаслий, завалений блакитним — і не важився пошкодити тієї досконалої кулі неторканого дня».

«Чи можна вважати випадковістю, що саме в ті дні прибув великий театр ілюзій, чудовий паноптикум, і став табором на площі Св. Трійці? Я віддавна передбачав це і, сповнений тріумфу, оголосив про це Рудольфові.»

Бруно Шульц, «Геніальна епоха», «Весна»

А що знаєте та пам’ятаєте про площу Стефаника Ви? Напишіть про це в коментарях.

Олег Стецюк

#площа_Стефаника #стародавній_Дрогобич #Дрогобич_туристичний #Дрогобич #новини
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі