Чисті вулиці - її заслуга: Надія Васишак пропрацювала у комунальній сфері півстоліття!

У третю неділю березня працівники житлово-комунального господарства відзначають професійне свято. Їхня праця не завжди помітна, проте надзвичайно важлива. Адже саме вони роблять усе для того, щоб життя кожного з нас було комфортним, зручним, безпечним, а вулиці й парки – чистими і затишними.

До таких людей праці належить 80-річна дрогобичанка Надія-Марія Михайлівна ВАСИШАК, яка півстоліття свого життя віддала роботі у комунальній сфері.

Ми завітали до п. Надії в гості, щоб поспілкуватися з нею про її життя та відданість роботі.

- Розкажіть, будь ласка, про себе, - звертаюся до Надії Михайлівни, яка відпочиває на лавці біля своєї оселі.

- Народилася 30 травня 1941 року у Дрогобичі, виросла у цій хатині на вулиці Горішня Брама, - згадує давні часи пані Надія. - Її збудували ще мої дідусь із бабусею. Навчалася спершу у п’ятій школі, яка тоді була п’ятирічкою, а восьмий клас закінчувала вже у СШ №1.

Я росла без батька, який загинув на війні, тому після школи вирішила йти працювати. Тоді у Дрогобичі якраз будували швейну фабрику, і майбутнім працівникам пропонували їхати на навчання у Чернівці. Серед них була і я, тож два роки здобувала там освіту.

Від 1958-го до 1966 року працювала на швейній фабриці «Зоря». А з 1969 року змінила професію і стала комунальником. Майже п’ятдесят років віддала «Комбінату міського господарства» – прибирала вулиці рідного міста. За цей час підприємство очолювали чимало директорів, серед яких найбільше запам’ятався Андрій Євстахійович Янів.

Останні півтора року працювала двірником у приватного підприємця Андрія Довженка. Зараз я вже на пенсії.

- Нещодавно було Ваше професійне свято. Мабуть, приймали вітання із Днем працівників житлово-комунального господарства і побутового обслуговування населення від друзів, колег?

- Так, багато хто мене вітав. Але приємною несподіванкою для мене було отримати привітання з Днем комунальника від об’єднання «Чисте місто». Дякую Андрієві Олександровичу за те, що пам’ятають про ветеранів праці.

- Які саме вулиці Дрогобича Ви прибирали?

- Спочатку мала дві дільниці: вулицю Тиху та вулицю Війтівська Гора. Доводилося прибирати одну вулицю, а тоді бігти в іншу частину міста – на другу. Згодом мене перевели на площу Ринок, де працювала багато років. А після реорганізації комунальної сфери, вже працюючи у приватного підприємця я прибирала вулицю Ковальську.

- Коли розпочинався Ваш робочий день?

- Взимку – о третій годині ночі. І тривав до того часу, доки всього не зробила. Зі мною завжди був мій інвентар – лопата і віник…

- Яка пора року є найважчою для прибиральників?

- Чесно кажучи, це залежить від того, як хто ставиться до своєї роботи. Будь-яка пора року є відповідальною. А особливо взимку. Цього року випало багато снігу, і люди іноді нарікали. А колись так було кожної зими, і прибиральникам доводилося дуже важко працювати.

Навесні на дорогах і тротуарах – багато піску після зими, з дерев опадають бруньки… Восени також чимало роботи – опале листя, бруд… А як дощі лили, то приходила додому мокра до останньої ниточки!

Лише влітку трохи спокійніше. Але тоді більше смітять люди: кидають під ноги, а не в урни, лушпиння від насіння соняшника, обгортки від цукерок, морозива, чіпсів, одноразовий посуд, пляшки… Поблизу ринку продавці розсади теж залишають після себе чимало бруду.

Прикро, але багатьом нашим краяним бракує культури, вони не поважають чужу працю…

- А часто бувало, що перехожі дякували Вам за працю?

- Приємно, коли ти працюєш, а люди проходять повз і дякують. Але таке траплялося не часто. Якось підійшов до мене невідомий чоловік і подарував шоколадку. То було перед Новим роком. Привітав зі святом, сказав, що бачить як я щодня сумлінно прибираю і вирішив подякувати за це.

А був і такий випадок: коли я прибирала площу Ринок, на мене у «Комбінат міського господарства» поскаржився тамтешній мешканець пан Юрій. Знаєте чому? Бо я не давала йому спати – о третій годині ночі вже «шкребла» площу. А я ж мусіла розчистити тротуари, посипати їх піском, щоб люди могли ранесенько спокійно йти до церкви!

Також маю вдома багато грамот і подяк, якими мене нагороджували за сумлінне ставлення до праці.

- На роботу прибиральника люди зазвичай звертають увагу тоді, коли не прибрано. А коли вулиці чисті, то здається, що так і має бути…

- Це справді так. Але я вам скажу, що це не така легка праця, як може здатися на перший погляд. Треба мати силу, а ще – сумлінно ставитися до роботи. До того ж, у нас практично не було ні свят, ні вихідних. Це важкий хліб!

Як була молодша, то звикла до фізичної праці. З віком сили вже не ті, хочеться спокою, відпочинку. Тому звільнилася. Але вдома я теж не люблю сидіти без діла, бо тоді день дуже довго тягнеться.

- Надіє Михайлівно, розкажіть, будь ласка, про Вашу сім’ю.

- З чоловіком Богданом виховали сина і доньку. Маю трьох онуків, двох правнуків. На жаль, чоловік уже помер, діти дорослі, тож зараз ми живемо вдвох із кішкою Машею, - тримаючи в руках старі фотографії, посміхається пані Надія і показує на кішку, яка гріється на весняному сонечку. – Але до мене часто навідуються родичі, із сусідами спілкуємося.

У вільний час люблю поратися на городі. Колись часто їздила до двоюрідного брата у село. Влітку й восени іноді ходжу до лісу збирати гриби. Ось так і живу.

Ярослав Грицик